Прапор поправив тєлогрєйку з одним відірваним погоном (надо би підшить!), знов пойожився і кинув в буржуйку ще один томік «руководства полетов»…
Потім розправив пожовтівший ватман, замислився і огризком олівця почав виводить:
Я силы часть, что без числа
плодит бездарность и бездушье
Потім розправив пожовтівший ватман, замислився і огризком олівця почав виводить:
Я силы часть, что без числа
плодит бездарность и бездушье
быльем тупого равнодушья
тропинка к Храму заросла
Черпая знанья из Уставов
пристало ль нам, словно гусарам
былой Империи служить?
не лучше хрен ли положить
да по весеннему да лугу
за жопу взяв чью-то подругу
коня галопом запустить?
в небі гримнуло, і раптом грюкнуло прям в караулці… Прапорщік вздогнув і повернувся. Портрет Лєніна, яким прапор намагався затулити вікно, лежав долу, розколотий і помятий… З купи сміття, на яке водночас перетворилось полотно, на Прапорщіка дивився прищурєний глаз ВОЖДЯ…
***
раптом око кліпнуло, і з руїн портрету почав підніматись якийсь димок-не димок, а марево…
Прапорщік відсахнувся і потряс головою, але марево не щезло, а підіймалось все вище, і поступово формувалось в людську (?) подобу
Подоба чхнула, марево розвіялось, і перед блідим, як дюралєве чрево літака, прапорщіком представ високий білявий військовий в дивній сірій формі, по виду польовій, але чомусь з аксельбантом і міховим коміром
-Ви… ти хто? — прошепотів прапор
-Я? Я єсть той самий конь в пальто! — з відчутним прибальтійським акцентом вимовив незнайомець і сухо заржав.
-Я єсть фєльдмаршал Манергеймстофєль, предводітєль бєлофінскіх чортіков! Нє узнал, падла? Кликав?
фельдмаршал був на диво розв'язний і зовсім не походив на того лощьоного фінського генерала, якого прапорщік вивчав в училищі.
-Я? нєєєєєт… — проблєял прапор і осєніл себе кресним знамєнієм, хоча в нього получилось шось накшталт звєзди
-Ну як нєєєт? — передражник його бєлофін.- А хто тут Гьоте цитіровал? «Я сіли часть...», а? — генерал грозно нахилився над бідним прапорщіком. З під вальяжно розтьобнутого мундіра виглядала майка команди МакЛарен з написон «Кімі Ряйконен- чемпіон!»
-Какого Гьоте? — прапорщік продовжував тупіть
-Ти шо, гад, Гьоте не заєш?? — здивовано підняв белесі брова генерал. -Ти, холєра, книжки читав вообщє?
-Я?? — блєяв далі прапор.- Дааа… вооот… словарь
-Та пи*дить він! — раптом з іншого кута пролунав глибокий бас. Прапорщік підстрибнув і подивився туди. На канапі сидів якийсь сивий бородань в сведрі. В одній руці він тримав стакан-хайбол, від якого чутно тянуло м'ятою і ромом, а в іншій — сігару.
-Не матерись, Ернст! — поморщився Манергейм.- Не в армії…
-Ернст? — голос прапорщіка тремтів вже, як полосата шкарпетка на щоглі аеродромних синоптиків.- Геееелнееер? — з відчутним ужасом прошепотів він
-Ідьйото… — прогудів бородань, а генерал знов сухо заржав.
-Ернесто,- примружився генерал.- По ходу, він і тебе не знає!
-Ну я ж не Гьоте, *улє- пробурчав той, кого кликали Ернестом, і відхлебнув з хайболу. — Хемінгуей я, йопт. Мав би з мон дженералєм сер Гелнер йти, але він сказав, шо на *ую вєртєл він перспективу мати спілкування з якимсь задрипаним відставником з покинутого аеродрому, і шо в нього купа справ і він взагалі зайнятий. А мені в пеклі скушно було, от я і зашарив під перепустку, яку фельмаршал вже виправив на ім'я Ернст. — бородань зично зареготав, затягувся сігарой і знов відхлебнув мохітос.
-Так шо, перкєллє, с тобой робить-то будем, нєуч? — повернувся Манергейм до остаточно обмяклого прапорщіка…
***
… в повітрі запахло порохом, і десь за льотним полем ледь чутно, але велично пролунали акорди Марсел'єзи…
-Вґагі нації должни буть гільотініґовані!
Прапорщік втягнув голову в плечі і опасливо повернувся в кут, звідки це почулось. В темряві було видно тільки величезних розмірів треуголку, білий переднік мундіра і засунуту за полу праву руку
-Мої вітання, сір- кивнув головою бєлофін
-Бон жуґ, маґшал! — треуголка теж ківнула.- Він ґускій? Я нє любіть ґускіх- вони пґісвоїли собі, о мон'дьйо, мою перемогу під… як там його? Боґодіно! Чґезвичайная наглость — як можна ТАК пеґекґучівати Істоґію???
-Але сір… По-перше, вони ЗАВЖДИ перекручують історію, і не тільки з Вами… А по-друге, справедливості раді, вони таки взяли Париж!
-Подумаєш… — встряг в розмову Хемінгуей.- Я теж одного разу брав Париж… Причом сам-один, п'яний і на джипі
Бєлофін, схоже, вирішив взяти на себе роль «адвоката дьявола» і був чи не на стороні прапорщіка
-О да, Ернст, це відома історія! Але, знов таки справедливості раді, німці вже залишили на той час місто, а англо-американці вирішили з політичних міркуваннь дати честь визволення столиці самим французам. А тут Ви — п'яний, сам, на джипі, та прям в Тріумфальну арку — Манергейм знов сухо засміявся. Хеменгуей неопрєдєльонно помахав рукою з сігарой в повітрі і смачно ковтнув мохітос
-Може, паньсьтво, дамо йому шанс? — дивлячись кудись в порожнечу, ні до кого не звертаючись, промовив фінський маршал
-Який шанс??? — ввізгліво вскрикунув Імператор, і в повітрі знов потягнуло порохом, а в прапорщіка зза коміру тєлогрейки на затилок пішло вонюче тепло страху
-Який, канал'я, шанс? — повторив корсиканець. — Він оскоґбіл цвєт фґанцузкой націі- Лафонтена, Ґуссо, Монтескьйо!!! Він не відґізняє РембО від РЕмбо, етава кіношного амеґиканця!!!
-Я попросіл би, сір- глухо в хайбол пробурчав Хем. Але він, схоже, зовсім не образився, бо був зайнятий виужіванієм останнього листика м'яти зі дна стакана
-Так всьо же, ясновельможні, — наполягав маршал…
-Рускіє своіх не бросают!!! — раптом вискочило шось мавпоподібне.- Ето двайниє стандарти!!!
Присутні здивовано повернули голови в сторону новоприбульця.
-Ти хто? — підняв брови Манергейм
-Я дєпутат Російськой Гасударствєнной Думи Марков!!!
-Пішов на *уй, Марков — спокійно кинув маршал
Марков счез
Прапорщік зовсім знітився…
(c) 2011
Немає коментарів:
Дописати коментар